Осінь

Спочатку в мене була Весна, пізніше Літо, а згдом я ознайомився з нею. Її звати Осіь. Згадково ширка посміка, величність легкого, приємного вітру і щирий погляд у майбутнє. Хаотично розмальований макіяж вказував на її свободу – могутність управляти вітром. А ще, – я ніколи не бачив стільки кольорів на одній дівчині. Кожен клаптик твого одягу був різних кольорів...Саме тоді я у тебе закохався. Та звичайно твоя непередбачуваність, годі й збагнути...Сьогодні ранку ти холодна і мокра, та на обід, твоє лице сяє світлою, теплою посмішкою. Кожну хвилину на твоєму одязі змінюються тисячі відтінків, від легко-зеленого і до темно-коричневого. Такий стиль твоєї поведімки зводить мене з розуму і я еаповнююсь натхненням. Що разу при зустрічі із тобою я хочу творити, незупинно і геніально. Як би ти мені дозволила. я б хотів стати твоїм дизайнером.
Щоденне побачення із тобою триває всього три місяці на рік, зате ти приходиш що року. Не завжди понктуально – та це не суттєво, а навіть цікавіше. І знову через місяць ти від мене поїдиш і тим самим покинеш усіх людей і навіть тих сліпих, які тебе не помічають. та я не дозволю собі сумувати. Кажуть розлука зближує, я з цим погоджуюсь і просто після твого відїзду не прощаюсь, а говорю – до побачення. До зустріччі...очікованнї та так приємної.
Згадавши про розлуку спада на думку стільки сумних спогадів. ніхто не знає коли ця чи іньша зустріч буде останньою. Якби люди знали шо сьогодні вон живуть в останнє, певно ніхто б не дозволив собі посваритись, люди на пам*ять фотографуавлися б, можливо навіть записували голоси своїх близьких на диктофон. А ще закохані, вони б без будь-якого сумніву та вагань признались один одному в прихильності, симпатії. а саме у коханні до близької людини. Ніхто б не дозволив собі мовчати.
Сьогодні я хочу тебе фотографувати, я буду записувати твій голос, а ще я хочу тобі освідчитись, – освідчитись у великій, щирій прихильності.
Все мій лист готовий. Зараз я без жодної затримки та вагань йду на вулицю і відправляю тобі цього листа...Лови!