Вечірні прогулянки
Мені 19, в мені немає нічого особливого, я звичайна людина із звичайними думками…але я не збираюсь прожити звичайне життя. Не тягнусь до всесвітньої пошани та величного пам’ятника – в центрі Європи, чи десь у моєму улюбленому місті – в Чернівцях…Але хочу прожити так, від чого відмовляється стільки людей навколо! Всі ми різні, але не всім хочеться прожити життя без стереотипів та шаблонів…Куди ж поділась та свобода? Вилетіла у вікно разом із ранковим вітром, чи заховалась десь глибоко у власному серці… Вирішувати вам! А я тим часом візьму на себе сміливість описати одну свою історію – історію яку я пережив вчора, тай імена я не всі змінюватиму, як то часто люблять робити коректори в редакції..=)
Мені було сумно, та якось ніяково від особистої неспроможності довести власні справи до кінця. Все до чого я б не брався, виконував на половину, або інколи майже, майже до кінця. Мене це тривожило. І я лежав на дивані та читав свого улюбленого В. Гюго «человек который смеется». Раптом до мене подзвонив Чорний – Чорний то мій кращий друг репер.
– Алекс не парся ти в тій хаті! Йдемо бухнемо, в нас там барок новий відкрився! Коротше «надо» погнати … ну,,,, я до теби зайду через 40 хвилин. Все чекай!
Ну дійсно, погнати надо, і як я можу відмовитись від такої шаленої пропозиції. З рештою погнати хочеться не тільки нам, тому я вже сиджу на коридорі і полірую своє спортивне взуття. По дорозі я дізнався що там нас вже чекають наші спільні друзі: Андрій, Діма та Саня. Мабуть як завжди по особливому буде нудно. Вони бистріш за все після якогось другого абсенту угледять якусь «замєтную тьолочку» серед товпищ народу, і тоді вже буде точно гаряче, ну чи гаряче не обіцяю, а реп читати будуть точно! Єдине що я в цьому разі вмію робити – це нестримно кричати Yoo, або ще якесь своє fack off! Тому єдине на що я міг сподіватись – це зустріти якусь незамєтную, але гідну дівчину. Це було б моїм спасінням від несамовитої тяги виділитись, моїх дружбанів-реперів. Але де ж її таку взяти? В таких закладах дівчат як правило багато, але про свою гідність вони хіба що можуть згадувати з якогось випускного, чи сидіння машини свого старшого на п’ять років бой френда…
Коли ми вийшли на перекур. Кшак! Якісь виблюдки – таксисти намагались затягнути ту саму гідну дівчину в машину, правда тоді я ще не знав що вона гідна дівчинка. Єдине що мене тривожило це бурмотіння блатного музла, цих по справжньому убогих людей. І я вірю що коли Карпа стане президентом України, вона замочи програмного директора радіошансон і обкладе його могилку черепками усіх таксистів, що катували людей тим асортиментом музики! Я, так як єдине некуряще створіння, надивившись героїчних фільмів про рятівників всесвіту та борців за справедливість, побіг десь туди в епіцентр вулика. Гии, я наївно уявляв як я своїм вже невідполірованим взуттям зможу вирішити цей конфлікт з кожним на одинці. І коли якась, колись схожа на мене балка лежала на асфальті, ненаю що її тоді більше тішило? Розлючений крик дружбанів-реперів, який приближався, чи освідомлення того, що перелякана дівчина має час для того щоб змитись …
Наступного дня, вечором я повертався додому, із костелу, та раптом... Наша зустріч була надто несподівана та радісна…так, це дійсно вона.
– Не хочеш пройтись стадіоном?
– Думаю в ньому знайдеться місце для двох веселих панків…
Інколи такі раптові знайомства залишаються на все життя, а інколи закінчуються того ж дня. На це є різні причини. Це шалено красива зустріч! Часу не так багато щоб познайомитись ближче, але я радий цій зустрічі.
P.S. пардон за особистий лексикон, continuation follows